12:58, 29 января 2018
Майн Рид, Жюль Верн, Герберт Уэллс тоже попали в совковые писателиАндрей Манчук
2 ч ·
Современный украинский писатель продолжает разоблачение совковых бездарей - от Пушкина до Герберта Уэллса. И рассказывает, что этот ваш "шансонье" Высоцкий был кумиром кэгэбистов и партийных бонз.
"Вже ні наші, ні ваші діти, а понадто онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда, Купера, Жуля Верна, Веллса та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання.
Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кагебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям".
Не нам, бл@дям
Юрій ВинничукМи ще довго будемо вихаркувати з себе русскій мір разом із совком. Можливо, доти, доки не мине сорок біблійних років від часу неволі, а може, на років десять довше, бо все десятиліття 90-тих – це була суцільна стагнація як культурна, так і економічна. Буйним цвітом розквітав олігархат, але не було українських книжок, українських фільмів, українського телебачення.
Кучма, який, будучи депутатом, писався в паспорті «русскім», уже йдучи на президента, різко поміняв національність. Але при цьому не перестав бути кондовим русскім мужичком з усіма атрибутами середньостатичного жителя Клязьми чи Рязані – з оцими усіченими кінцівками слів, з сентиментальними підспівками у Кобзона і Яна Табачніка, з томним умілєнієм на адресу Євтушенка.
Авжеж, совок був його молодістю. Що тут дивуватися? І я навіть не дивуюся тому шквалу негативу, який вихлюпнувся на адресу В. В'ятровича, аж до намагання поставити йому діагноз і вжитого в пориві пристрасті істеричного вигуку «нє ім, блядям, учіть нас родіну любіть» (Боря Філатов).
Про яку саме родіну мова йшла, важко здогадатися.
Я це розумію так, що не нам, блядям, дозволено вказувати їм, русскім людям (не має тут значення справжнє етнічне походження), що слухати і ким захоплюватися!
Та з цим ніхто й не сперечається. Бо ж Богу-душу-винний В'ятрович навіть не намагався щось вказувати чи боронити і не закликав до якихось дій. Всього тільки й сказано було про мацаки «русского міра». Які пролазять нам в душу, незважаючи на всі війни, на пам'ять про Голодомор і Сандармох. Ми з цими совковими присосками живем і ще будемо якийсь час жити. Доки останній з вас, нє-блядєй, не помре.
Бо вже ні наші, ні ваші діти, а понадто онуки не розділяють усіх цих совкових захоплень. Сьогоднішні підлітки вже навіть не хочуть читати Майн Ріда, Купера, Жуля Верна, Веллса та інших кумирів нашого дитинства, за якими ми полювали. У них інші вподобання.
І тут не йдеться про те, що Висоцький поганий. Що ж, я теж його слухав свого часу, але вже давно не слухаю, як тільки з'явилася в мене антена на Польщу, і я побачив інший світ. Чому мені російський шансоньє мав би бути ближчим за польського чи французького? Тим, що співав про наші болячки?
Звісно, ви собі можете скільки завгодно пишатися своїми кумирами. Бо ви, вважаючи себе українцями, не перестали бути росіянами. Ви щасливі, бо у вас були Висоцький, Окуджава, Ґаліч і т. д. А от наших співаків та композиторів ви повбивали, починаючи з М. Леонтовича і закінчуючи Ігорем Білозором.
Ви можете скільки завгодно боготворити Булгакова, який ненавидів нас, аборигенів цієї землі. Бо в той час, як він собі міг вільно творити, писати те, що йому хотілося, українські письменники його рівня вже лежали у вічній мерзлоті.
За Пєрєстройки російські письменники пачками почали витягати з легендарних шухляд написані ними твори. Шухляди українських письменників, за окремими винятками (Борис Антоненко-Давидович), були порожніми. Бо та свобода, яка височайше була дозволена в Москві, не була дозволена в Києві чи Львові. Лише шухляди тих, хто так і не пробився за совка зі своїми творами і не належав до Спілки письменників, були повними.
Великий дисидент Висоцький їздив собі по світах, харчувався з партійних розподільників, жив від пуза. Самі кагебісти й партійні бонзи ним захоплювалися. Це був їхній кумир, якого вони дозволили плебеям. Наші барди в той час могли збиратися лише по хатах і в дуже вузькому колі щось подібне співати.
А які країни відвідав Володимир Івасюк?
Не нам, блядям, звісно, про це говорити.
Вам начхати на те, що Булгаков зневажав українців. І в жодній країні, яка себе поважає, ніхто б не дозволив ставити пам'ятник чи відкривати музей своєму ворогові.
Але не нам, блядям, учити вас «родіну любіть».
Бо вона, очевидно, в нас різна.
Я ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, аніж ті, хто читали лише українською та російською. Я ж і такі, як я (Микола Рябчук, Олег Лишега, Грицько Чубай), читали ще й польською, чеською і словацькою, нам були відкриті модерні письменники всього світу. Ще заки окремі з них з'явилися російською, ми вже їх прочитали.
То що для мене Булгаков?
Колись Інна Богословська, яка має свою думку про все на світі, на шоу Шустера розповіла, що Україна перед світом може гордитися двома іменами: Булгаковим і Малевичем. Правда, з більшим успіхом можна було назвати Джозефа Конрада та Шмуеля Агнона (нобелівського лауреата), куди відоміших на Заході, ніж Булгаков, якого ніхто там не має за першорядного письменника. Причина та, що людина, начитана у світовій літературі, легко побачить усю вторинність роману «Майстер і Маргарита».
Чому француз має захоплюватися Булгаковим, якщо багато образів і сюжетних ходів той запозичив із роману П'єра Мак Орлана «Нічна Маргарита», виданого у Москві в 1927 р.? Головні герої тут професор Георг Фауст, що продав душу дияволу (таємничому Леону, який, звісна річ, накульгує) і завдяки цьому перетворився на молодика, та руда красуня Маргарита. Спаде на думку французові й роман Александра Дюма «Жозеф Бальзамо».
Американець, читаючи Булгакова, відразу згадає «Таємничого незнайомця» (1898) Марка Твена, особливо бал і спільні філософські ідеї. Німецькомовний читач помітить безліч ремінісценцій з роману Густава Майрінка «Ангел Західного вікна», а хтось іще начитаніший буде просто ошелешений дивовижними збігами з «Пригодами авантюриста Гуго фон Габеніхта» класика угорської літератури Мора Йокаї (1825-1904). Тут маємо і теологічні дискусії, схожі на ті, що велись на Патріарших, і версію про те, що Ісус був містифікатором, а справжнє його ім’я Йошуа Бен Ганоцрі, тут і бал у Сатани, і відрізані задля розваги голови, і зникаючі гроші, і жінка на кабані, і польоти відьом.
Одне слово, з Булгаковим проблема. Зрештою, як і з Пушкіним, якого французи не сприймають, вважаючи звичайним епігоном французької поезії. Чимало класичних віршів Пушкіна, у тому числі «Письмо Татьяны» – це переспіви з французької.
Але що нам заграниця? Наші дітки й так не будуть вивчати Еваріста Парні чи Андре Шеньє, яких переспівував Пушкін. Вони будуть вивчати вірші, де Анна Керн – ах! «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», але ніколи не дізнаються про лист, в якому поет згадує мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях поёб».
Бо не нам, блядям.
28.01.2018
Не нам, бл@дямЮрий ВинничукМы еще долго будем вихаркувати из себя русский мир вместе с совком. Возможно, до тех пор, пока не пройдет сорок библейских лет со времени плена, а может, на десять лет дольше, потому что все десятилетие 90-х – это была сплошная стагнация как культурная, так и экономическая. Буйным цветом расцвел олигархат, но не было украинских книг, украинских фильмов, украинского телевидения.
Кучма, который, будучи депутатом, писался в паспорте «русским», уже идя на президента, резко поменял национальность. Но при этом не перестал быть кондовыми русским мужиком со всеми атрибутами среднестатистического жителя Клязьмы или Рязани – с этими усеченными конечностями слов, с сентиментальными подпевками у Кобзона и Яна Табачника, с томным умілєнієм в адрес Евтушенко.
Да, совок был его молодостью. Что тут удивляться? И я даже не удивляюсь тому шквалу негатива, который выплеснулся на адрес. Вятровича, вплоть до попытки поставить ему диагноз и употребленного в порыве страсти истерического возгласа «не им, блядям, учите нас родину любите» (Боря Филатов).
Про какую родину речь шла, трудно догадаться.
Я это понимаю так, что не нам, блядям, разрешено указывать им, русским людям (не имеет здесь подлинное этническое происхождение), что слушать и кем восхищаться!
И с этим никто и не спорит. Ведь Богу-душу-винный Вятрович даже не пытался что-то указывать или запрещать и не призывал к каким-то действиям. Всего только и сказано было о мацаки «русского мира». Которые пролезают нам в душу, несмотря на все войны, на память о Голодоморе и Сандармох. Мы с этими совковыми присосками живем и еще будем некоторое время жить. Пока последний из вас, не-блядєй, не умрет.
Потому что уже ни наши, ни ваши дети, а понадто внуки не разделяют всех этих совковых увлечений. Сегодняшние подростки уже даже не хотят читать Майн Рида, Купера, Жюля Верна, Уэллса и других кумиров нашего детства, за которыми мы охотились. У них другие предпочтения.
И здесь не говорится о том, что Высоцкий плохой. Что же, я тоже его слушал в свое время, но уже давно не слушаю, как только появилась у меня антенна на Польшу, и я увидел другой мир. Почему мне российский шансонье должен был бы быть ближе польского или французского? Тем, что пел про наши болячки?
Конечно, вы себе можете сколько угодно гордиться своими кумирами. Потому что вы, считая себя украинцами, не перестали быть русскими. Вы счастливы, потому что у вас были Высоцкий, Окуджава, Ґаліч и т. д. А вот наших певцов и композиторов вы убили, начиная с М. Леонтовича и заканчивая Игорем Билозиром.
Вы можете сколько угодно боготворить Булгакова, который ненавидел нас, аборигенов этой земли. Ибо в то время, как он себе мог свободно творить, писать то, что ему хотелось, украинские писатели его уровня уже лежали в вечной мерзлоте.
За Перестройки русские писатели пачками начали извлекать из легендарных ящиков написанные ими произведения. Ящики украинских писателей, за отдельными исключениями (Борис Антоненко-Давыдович), были пустыми. Потому что та свобода, которая была высочайше разрешена в Москве, не была разрешена в Киеве или Львове. Только ящики тех, кто так и не пробился за совка со своими произведениями и не принадлежал к Союза писателей, были полными.
Великий диссидент Высоцкий ездил себе по миру, питался из партийных распределителей, жил от пуза. Сами гебисты и партийные бонзы им восхищались. Это был их кумир, которого они позволили плебеям. Наши барды в то время могли собираться только по домам и в очень узком кругу что-то подобное петь.
А какие страны посетил Владимир Ивасюк?
Не нам, блядям, конечно, об этом говорить.
Вам наплевать на то, что Булгаков презирал украинцев. И в одной стране, которая себя уважает, никто бы не разрешил ставить памятник или открывать музей своему врагу.
Но нам, блядям, учить вас «родину любите».
Потому что она, очевидно, у нас разная.
Я никогда не увлекался Булгаковым по той простой причине, что имел гораздо более широкие читательские горизонты, чем те, кто читали только на украинском и русском. Я же и такие как я (Николай Рябчук, Олег Лишега, Грицько Чубай), читали еще и на польском, чешском и словацком, нам были открыты современные писатели всего мира. Еще заки отдельные из них появились на русском, мы уже их прочитали.
То что для меня Булгаков?
Когда Инна Богословская, которая имеет свое мнение обо всем на свете, на шоу Шустера рассказала, что Украина перед миром может гордиться двумя именами: Булгаковым и Малевичем. Правда, с большим успехом можно было назвать Джозефа Конрада и Шмуэля Агнона (нобелевского лауреата), куда более известных на Западе, чем Булгаков, которого никто там не имеет первостепенного писателя. Причина та, что человек, начитанный в мировой литературе, легко увидит всю вторичность романа «Мастер и Маргарита».
Почему француз должен восхищаться Булгаковым, если много образов и сюжетных ходов тот позаимствовал из романа Пьера Мак Орлана «Ночная Маргарита», изданного в Москве в 1927 г.? Главные герои здесь профессор Георг Фауст, который продал душу дьяволу (таинственном Леону, который, конечно, прихрамывает) и благодаря этому превратился в молодого человека, и рыжая красавица Маргарита. Придет в голову французу и роман Александра Дюма «Жозеф Бальзамо».
Американец, читая Булгакова, сразу вспомнит «Таинственного незнакомца» (1898) Марка Твена, особенно бал и общие философские идеи. Немецкоязычный читатель заметит множество реминисценций из романа Густава Майринка «Ангел Западного окна», а кто-то еще начитаніший будет просто ошарашенный удивительными совпадениями с «Приключениями авантюриста Гуго фон Габеніхта» классика венгерской литературы Мора Йокаи (1825-1904). Здесь есть и теологические дискуссии, похожие на те, что велись на Патриарших, и версию о том, что Иисус был мистификатором, а настоящее его имя Иошуа Бен Ганоцрі, здесь и бал у Сатаны, и отрезанные ради развлечения председателя, и исчезающие деньги, и женщина на кабані, и полеты ведьм.
Одно слово, с Булгаковым проблема. В конце концов, как и с Пушкиным, которого французы не воспринимают, считая обычным эпигоном французской поэзии. Немало классических стихотворений Пушкина, в том числе «Письмо Татьяны» – это перепевы с французского.
Но что нам заграница? Наши детки и так не будут изучать Еваріста Четные или Андре Шенье, которых перепевал Пушкин. Они будут изучать стихи, где Анна Керн – ах! «мимолетное виденье», «гений чистой красоты», но никогда не узнают о письме, в котором поэт вспоминает мадам Керн, «которую с помощию Божьей я на днях поеб».
Ибо не нам, блядям.
28.01.2018
https://zbruc.eu/node/75924https://www.facebook.com/andriy.manchuk ... 6690586597https://strana.ua/opinions/120545-majn- ... ateli.htmlА. Лизунков, Высоцкий и сейчас живее всех живых — его вспоминают каждый день и привлекают на свою сторону в современных битвах!
FAQ
Добавлено: 26 янв 2018, 16:22 
.PNG)
